Стрибок у безодню і назад
Мабуть зараз ми проходимо найскладніший етап з початку війни. Ми - ті, хто зараз в Україні, особливо в тих областях, що ближче до фронту чи куди частіше долітає.
Зима, яка розтягнулася на довгі місяці без світла, води - звичних речей, без яких життя лишається бази. Постійні обстріли Одеси, Харкова, Херсона, Києва, Дніпро…
Ніхто вже не рахує ні дні, ні тижні, є просто одна нескінченна зима.
Це як довга дистанція, яка виснажує, бо не бачиш ні сигнальних прапорців, ні кінцевої точки. Ми всі опинилися в глибокій вирві зневіри у завтрашньому дні, бо за таких умов складно заглядати й неможливо планувати щось довше, ніж на сьогодні.
І разом із цим ця вирва вказує на те, що кінець десь поруч.
Той, хто знайомий із життям в усіх його проявах: народження, агонія і смерть, добре знає ці етапи, а якщо навіть не знає, то інтуїтивно відчуває. Ці етапи - частина життя, і притаманні як кожній живій істоті, так і будь-якому явищу. Повз них ніщо й ніхто не пройде. Як зараз у нас говорять: пройдуть усі.
Так ось, найчастіше, коли ви в суцільній темряві, у цій вирві, і здається, що все скінчено… То таки скінчено, але це про той період, в якому ви зараз перебуваєте. Це як агонія, як той огонь, проходячи крізь який ви очищуєтесь, і отримуєте нарешті свободу й полегшення.
Скоро буде легше. Принаймні ми можемо сподіватися на це.
А поки ми тут і зараз постає питання:
Як пережити цей затяжний стрибок у безодню?
Як і будь-який інший.
По-перше, не пручатися ходу життя. Бо витратите на це всі сили. Прийняти факт, що ви тут і зараз, в такій ситуації.
По-друге, увімкнути режим енергозбереження, тобто прибрати все, що вибиває вас із колії. Тримати баланс в тому числі і психічний - це ваша задача.
Все, що розхитує його (ви самі знаєте, що це для вас) - йде повз. Не на часі, як у нас говорять, миритися з чимось, терпіти щось, з чим не погоджуєтесь. Це забирає сили, а сили наразі на вагу золота. Без них і вас не буде. До речі, все що не ваше і так відпаде з часом. Тож який сенс тримати це витрачаючи цінну енергію?
По-третє, скинути всі маски. Це майже 2 пункт, але стосується ваших соціальних чи будь-яких масок. Час бути собою, бо всі інші місця вже зайняті, як колись сказав O. Wilde.
Війна, як і будь-які потрясіння, знімає всі маски, вся наносна лузга швидко злітає, залишаючи оголеною правду. Носити маски потребує багато енергії, бо це наносне не є природним.
А війна, яка живиться енергією, забирає всю, залишаючи в стані жорсткого дефіциту, на маски вже не вистачає. Хочеш-не хочеш, повертаєшся до заводських налаштувань - бути собою.
І нарешті, найголовніше - вміння тримати баланс, тримати внутрішню рівновагу, називайте, як хочете. По-простому - не з'їхати з глузду, залишитись людиною, і жити далі.
І тут починається найцікавіше. Тримати - то ваша задача, все інше - це лише допоміжні методи. Без них інколи ніяк, але головне - то ваша спрямованість і ваша жага до життя. Без цього нікуди. Лише ви можете згенерувати його, втілити в життя, а спочатку знайти в собі.
Це ваша внутрішня опора, яку ви будуєте самі. Хтось робить це роками, комусь і життя мало, а хтось вже встиг ії зробити.
Що таке ця опора?
Це віра в себе, що ви зможете впоратись з усім, що може статися на вашому шляху (а статися може що завгодно), це віра в Бога (якщо ви маєте таку. І якщо маєте, то вона буде на першому місці), віра в завтрашній день, бо якщо ви боїтесь його, чи не хочете, то заперечуєте саме життя.
З чого складається віра в себе?
Як формується опора?
1. Вміння чути себе, чути свій внутрішній голос, навіть коли його заглушають тисячі навколо. Це коли ви відчуваєте, що треба зробити саме так, а не інакше, йти саме цією дорогою. І тут ви праві, бо ніхто краще за вас не знає, як буде добре саме вам. Поради не діють, діє внутрішнє розуміння як треба - це ваш орієнтир в житті.
Буває страшно, коли в черговий раз ви йдете всупереч всьому, лише за своїм внутрішнім відчутям, але… Саме так, слухаючи себе, ви прокачуєте цю здібність відчувати куди йти та як саме. Таким чином ви зміцнюєте ваш внутрішній голос. Вірте в себе, вірте своїм відчуттям, і вони вас не підведуть.
Знати 1000 і 1 спосіб відновити рівновагу. Працювати, медитувати, плясати з бубном чи писати вірші - ви самі знаєте, що вас повертає в тіло. Будь-яке заняття може бути медитативним, тобто заспокоюючим, і добре, якщо ви знаєте свої. В мене є свій набір інструментів, які підібрала під власні потреби, але завжди відкрита до нових, ніколи не можна зупинятись і вважати, що ти вже все знаєш.
Те, що працює вже 20 років, може перестати в один день, і все одно прийдеться шукати все нове. Відкритість світу дає можливість знайти щось своє, спробувати, і передати далі. Одним з таких нових методів поділюся з вами у наступному дописі - це Lievito Madre. Про неї вже згодом.
Чому так важливо тримати баланс?
Бо одна розхитана людина розхитує всіх навколо. Спочатку найближчих, а потім хвиля йде далі.
Це схоже на дифузію - самовільне проникнення частинок одна в одну. З людьми так само. Коли ми поруч, на одній хвилі, в одному полі - ми впливаємо одне на одного.
Закони природи скрізь однакові. У фізиці це дифузія. У мові - асиміляція, уподібнення звуків, що стоять поруч. У суспільстві - взаємний вплив людей. Назви різні, суть одна.
Твоя рівновага підкріплює рівновагу тих, хто поряд.
3. Праця. Будь-яка, де ви задіяні, як корисна одиниця. Бо зациклюватися лише на собі - не найкращий варіант, всесвіту потрібен енергообмін. Всі ми проявляємося через людей, через взаємодію. Легко бути ідеальним, будучи наодинці з собою, але справжній ти і знайомство з собою відбувається лише через взаємодію з іншими. Так що ця взаємодія - це теж шлях до себе, розуміння себе й своєї опори.
4. Бути чесним з собою і світом. Бачити речі такими, як вони є, саму суть, а не те, якими ви хочете їх бачити, чи вам показують. Як часто ми чуємо те, що хочемо чути чи бачимо щось своє? Ми так звикли сприймати світ крізь призму упереджень, що він стає пласким, втрачаючи об'єм. Мати широкий незашорений погляд на світ навколо, і на себе в ньому - це про чесність у відношенні до себе і до всіх, це чесна взаємодія з життям. Не просто, але набагато ближче до реальності. Коли бачиш все, як є, багато питань зникає, і ти вже розумієш все без слів, і зайвих пояснень, бо бачиш глибину.
І робити, робити, завжди щось робити. Взаємодіяти з людьми навколо тебе (а можна і з тими, хто далеко), створювати щось, не зупинятись у своїх мріях (бо без мрій ми наполовину мертві, адже не бачимо завтрашній день), жити.
Природа нагородила людину здатністю до адаптації, і це найцінніший подарунок. Тіло може витримати значні навантаження, людина може вижити навіть у тих умовах, що здаються нереальними. Але ж виживає!
І тут вже питання не лише тіла, а й психіки. Тут ми самі повинні зробити все, щоб тримати її в здоровому стані, підтримувати її адаптивність. Ми ж тренуємо тіло, щоб зміцнити його, саме так робиться і з психікою.
Питання опори, внутрішньої сили, вміння жити навіть в складних умовах - це не вирішується одним днем. Це кропітка праця, якою ви постійно займаєтесь, це шлях дослідження і відкриттів, не швидкий, а довжиною в усе життя.
І якщо ви встали на нього, вороття нема, йдіть вперед, і нічого не бійтеся. Все вийде!